Лоботомія: зло, що здавалося порятунком.
У середині XX століття лоботомія вважалась проривом у психіатрії. Однак вона швидко перетворилася на жорстоку та масову практику. Історія Уолтера Фрімена — символ темної сторони медичної еволюції.
Лоботомія: зло, що здавалося порятунком. Як Уолтер Фрімен перетворив нейрохірургію на шоу
Лоботомія - це одна з найсуперечливіших сторінок в історії медицини. У XX столітті її вважали революційним методом лікування шизофренії, депресії, тривожності та навіть агресивної поведінки. Але з часом стало зрозуміло, що за фасадом «порятунку» ховалась варварська практика, яка калічила людей - фізично, психічно та особистісно. Центральною фігурою в цій історії став американський невролог і психіатр Уолтер Фрімен.
Що таке лоботомія?
Лоботомія (або лейкотомія) — це хірургічне перерізання нервових волокон між префронтальною корою головного мозку та іншими його ділянками. Мета - «відключити» емоції та зменшити симптоми психічних розладів.
У 1935 році португальський невролог Еґаш Моніш першим застосував цей метод і навіть отримав за це Нобелівську премію з медицини у 1949 році. Його ідеї активно підхопив Фрімен, який разом із нейрохірургом Джеймсом Воттсом почав активно просувати метод у США.
Уолтер Фрімен і «лоботомобіль»
Фрімен не мав хірургічної освіти, але вважав себе «місіонером медицини». Він розробив трансорбітальну лоботомію - метод, при якому тонкий інструмент схожий на льодоруб вводили через очну ямку в мозок, без трепанації черепа. Процедура тривала менше 10 хвилин.
Фрімен їздив Америкою на фургоні, який називали «лоботомобілем», і демонстрував операції публічно, проводячи по 20–25 втручань на день. Його «шоу» приваблювали журналістів, політиків, а іноді - й цілі лікарні, які хотіли швидких «вилікувань» своїх пацієнтів.
Наслідки лоботомії
- Тимчасове «заспокоєння» пацієнта іноді дійсно досягалося - особливо у випадках агресивної поведінки або важкої тривожності.
- Однак у більшості випадків люди втрачали особистість, емоції, когнітивні функції та здатність до самостійного життя.
- Багато пацієнтів помирали під час операції або невдовзі після неї від ускладнень.
За оцінками, Уолтер Фрімен провів близько 3500 лоботомій, з яких понад 500 - трансорбітальним методом. Одна з його пацієнток, Розмарі Кеннеді (сестра президента США Джона Кеннеді), після операції на все життя залишилася з важкими когнітивними порушеннями.
Занепад і осуд
У 1950–60-х роках лоботомія почала стрімко втрачати популярність через зростання критики, численні ускладнення та появу антипсихотичних препаратів (особливо хлорпромазину). Поступово цей метод було заборонено у більшості країн як неетичний і небезпечний.
Історичне значення лоботомії
Історія лоботомії - це приклад того, як наука може втратити етичні орієнтири, коли прагнення до «вилікування» переважає над розумінням людської гідності. Це також урок для сучасної медицини: кожна інновація повинна бути ретельно вивчена, протестована та схвалена в контексті гуманістичних принципів.
Лоботомія була не лише медичною помилкою - вона стала символом небезпеки, що виникає на перетині амбіцій, науки і шоу-бізнесу. Історія Уолтера Фрімена - це попередження: будь-яке лікування має служити людині, а не амбіціям чи репутації лікаря.
