Уникаючий розлад особистості: симптоми, причини та методи лікування
никаючий розлад особистості - це тривожний психічний стан, що проявляється униканням соціальних контактів через страх осуду. Дізнайтеся про симптоми, причини та лікування.
Уникаючий розлад особистості: симптоми, причини та методи лікування
Уникаючий розлад особистості (англ. Avoidant Personality Disorder, AvPD) - це психічне порушення, що належить до групи тривожних розладів і характеризується постійним уникненням міжособистісних контактів через страх критики, осуду або відторгнення. Люди з цим розладом зазвичай замкнені, сором’язливі, мають низьку самооцінку і відчувають себе соціально неадекватними.
Основні симптоми уникаючого розладу особистості
- надмірна чутливість до критики та неприйняття;
- уникнення професійної чи соціальної діяльності, яка передбачає міжособистісні контакти;
- утримання від близьких стосунків без впевненості в безпечності взаємодії;
- страх бути осміяним або приниженим у соціальних ситуаціях;
- відчуття неповноцінності, соціальної нездатності або непривітності;
- небажання ризикувати або брати участь у новій діяльності через можливе збентеження.
Причини розвитку розладу
Уникаючий розлад особистості може виникати через поєднання генетичних факторів, особливостей темпераменту, виховання та життєвого досвіду. Зокрема:
- надмірна критика або відкидання в дитинстві;
- емоційне чи фізичне знехтування;
- травматичні події соціального характеру;
- спадковість або схильність до тривожних розладів у родині.
Діагностика
Діагностика уникаючого розладу особистості проводиться психіатром або клінічним психологом. Для встановлення діагнозу використовують клінічні інтерв’ю, стандартизовані тести (наприклад, MMPI-2, SCID-5-PD), а також оцінку історії життя пацієнта.
Методи лікування
Ефективне лікування уникаючого розладу особистості зазвичай включає:
- Когнітивно-поведінкову терапію (КПТ) - допомагає перебудувати негативні переконання про себе та інших;
- Інтерперсональну терапію - спрямована на покращення соціальних навичок і подолання ізоляції;
- Групову терапію - надає можливість поступового занурення в соціальні взаємодії;
- Медикаментозне лікування - у разі супутньої депресії або генералізованого тривожного розладу можуть призначатись антидепресанти (наприклад, СІЗЗС).
Життя з уникаючим розладом
Хоча цей розлад може суттєво впливати на якість життя, своєчасна терапія та підтримка здатні покращити соціальне функціонування людини. Важливо працювати над підвищенням самооцінки, розвитком навичок спілкування та емоційної стійкості.
Пам’ятайте: уникання - це не слабкість, а відповідь психіки на страх і травми. З правильним підходом та лікуванням можна знайти шлях до більш відкритого та повноцінного життя.
